А хто знає чи визначає, чому людина знаходиться на певному форумі? Помітила спершу на проросійських форумах явних націоналістів (тільки їх одразу ж задавлюють ті ж кацапи). Те ж помітила й на проукраїнських форумах. Тут уже трохи інша ситуація: ніби патріоти свідоміші і обізнаніші, проте "опозиції" більше - ніби й українці, але діють напротивагу своїм же - ось цього не розумію... В цьому випадку згадую свою подругу. В універі нас в кімнаті жило троє: я - ультра-права, Оксана - центрист, Свєтка - ульра-ліва. Бувало, гризлись за політику "до зубів". Минув час. Поїхала Свєтка до Пітеру, пожила в кацапському (своєму ж) середовищі і... стала патріоткою України... Чому? Так тому, що... неважливо, якої ти нації по крові, - головне - те, хто ти в душі...

 Не пам"ятаю, коли і чому мене вперше почали дратувати гасла партії, популярність та вседозволеність компартійних лідерів, спіпі очі людей, що знадією вдивлялись у світле майбутнє, червоний колір у символах в купі з п"ятикутною зіркою, одноманітність в одягу та ненависть до всього, що є "не таким"...
Не злюбила історію Великої Вітчизняної війни. Дратувало постійне вдовблювання в наші дитячі голови дати народжень героїв та вождів ВВ, завчення їх біографій...
Не розуміла, чому і звідки виникла моя перша недовіра до нової хвилі патріотизму напочатку вже цього століття (помаранчевої навіженості).
А тепер зловила себе на недовірі молоді у надцікавості партизанськими, антикомуністичними рухами, підтримкою молоддю ультраправих партій, відкриття музеїв та кафешок-криївок...
Не відчула і сліпої віри в Бога, вірніше сліпої довіри священникам ПЦ МП (згадується передісторія "повернення" церкви  - православної - до життя методом висвячення агентів КГБ у священники). Приходиш у церкву - а тут та ж буденщина: бізнес, політика і... ПІАР...
Так, саме піарщина - у всьому, з чим у звичайному житті стикаєшся. Варто лишень чомусь статись, як ситуація одразу ж використовується за метою певними колами, чинами тощо.
Піар на кожному кроці... Піар всюди... Як би то паранойєю не захворіти...

Нині йшла від батьків із села через поле. Ніч. Мороз. Сніг скрипить. І місяць такий... серпик словом. Згадалось "Ніч перед Різдвом" Гоголя. Оглядуюсь якось інтуїтивно: чи не заховалось яке чортеня за спиною... І розумію, що те чортеня мабуть постіно по житті мене переслідує. Треба дати йому якусь назву, чи що?

 Останнім часом не вмикаю телевізор вже навіть не лише через набридлу рекламу. Де не перемикну канал - всюди "найкрасивіша людина України" (цікаво, за якими критеріями вибирали) минулого року Наталя Могилевська. Скільки можна?! Навіщо робити глядачів повними дурнями, нав"язуючи мало не на кожному кроці цю с...у?! Чому с...а? Бо ж сама казала: "Я не с..а, чтобы предать Виктора Фёдоровича!" - зворотньо-пропорційним є ставлення до такої людини.
Невже настільки наплювати, що більшість країни тебе ненавидить? Наприкінці третіх "Танців з зірками" багато моїх знайомих просто шаленіли (і я теж) не стільки від виграшу мазурика, скільки від програшу Могилевської. Можна вже було б хоча б з перших "Танців" зробити висновок...
Людина талановита, проте... все, що є нав"язливим, приречене на загибіль... Це стосується і слави...

                                                                                                   Пам"яті Георгія Гонгадзе.

Як востаннє жита колосяться,
сірий дим хмарно небом клубочиться.
Не голубка до неба проситься -
озвіріла душа...

Не мовчала, не знала спокою
(збезголовившись в межах істини).
Була вірою в ній глибокою
журналістика...

Надто крила зважніли у вирію
(утомилась, щодень помираючи).
Всіх своєю надією вигрію
якщо встигну...

Заточилась об мур під прицілами.
(Сни, спотворені ешафотами).
Вже не вперше тебе поцілено.
Вперше вбито...